Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року Справа № 57/343

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", м. Київ (далі - Банк),

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015

зі справи № 57/343

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн", м. Київ (далі -Товариство),

до: Банку;

комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", м. Київ (далі - Підприємство),

про визнання права власності.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Товариства - Євсєєва М.В.,

Банку - Дюжева І.О.,

Підприємства - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання права власності Товариства на нежилий будинок адмінкорпусу (літ. Г) загальною площею 7 787,80 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, буд.21 (далі - Будинок).

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2011, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012: позов задоволено; визнано право власності Товариства на Будинок.

У ході розгляду справи ухвалою названого місцевого господарського суду від 27.09.2011 було вжито заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на Будинок.

Ухвалою того ж суду від 27.02.2012 скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті згаданою ухвалою від 27.09.2011.

17.11.2014 до господарського суду міста Києва надійшла заява Банку, в якій останній просив суд поновити строк на пред'явлення до виконання ухвали названого суду від 27.02.2012.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.12.2014 (суддя Стасюк С.В.): задоволено заяву Банку про поновлення пропущеного строку "для пред'явлення ухвали Господарського суду міста Києва" від 27.02.2012 у цій справі; відновлено пропущений строк для пред'явлення до виконання ухвали названого суду від 27.02.2012 у даній справі "про скасування заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2011 у справі № 57/343". Крім того, в ухвалі від 23.12.2014 зазначено, що вона "є невід'ємною частиною ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року у справі № 57/343".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 (колегія суддів у складі: Станік С.Р. - головуючий, Хрипун О.О. і Власов Ю.Л.): задоволено апеляційну скаргу Товариства; ухвалу місцевого господарського суду від 23.12.2014 у цій справі скасовано; у задоволенні заяви Банку про поновлення строку на пред'явлення до виконання ухвали господарського суду міста Києва від 27.02.2012 відмовлено; з Банку стягнуто на користь Товариства 609 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції від 21.04.2015 та залишити в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 23.12.2014 "щодо поновлення строку на пред'явлення до виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р." Скаргу мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції у прийнятті згаданої постанови норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 8, 17 Закону України "Про виконавче провадження", статей 33, 34, 43, 104, 109 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд першої інстанції у винесенні ухвали від 23.12.2014 з даної справи виходив з таких обставин та висновків.

Згадана ухвала господарського суду міста Києва від 27.02.2012 була дійсна для пред'явлення до виконання до 27.02.2013 та направлена на адресу відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відділ ДВС) рекомендованим листом (з описом вкладення).

Арешт з об'єктів нерухомості не знятий.

За висновками заявника (Банку), зазначене поштове відправлення відділом ДВС не було отримане.

За незалежних від заявника обставин він пропустив строк пред'явлення до виконання ухвали господарського суду міста Києва від 27.02.2012 у даній справі.

Відповідна ухвала є виконавчим документом у розумінні статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і могла бути пред'явлена до виконання протягом року (згідно із статтею 22 названого Закону).

Оскільки ГПК України не передбачено поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого документа, окрім наказу, то місцевий господарський суд вважав за можливе застосувати щодо згаданої заяви Банку норми статті 119 ГПК України стосовно можливості відновлення строку для пред'явлення наказу господарського суду до виконання.

Апеляційний господарський суд не погодившись з висновками суду першої інстанції, зазначив, зокрема, таке.

Ухвала господарського суду міста Києва від 27.12.2012 у цій справі "не містить обов'язкових ознак виконавчого документа" передбачених статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", а саме в ній не вказано: відомостей про повне найменування (для юридичних осіб) стягувача і боржника, їх місцехнаходження, а також відомостей про те, що Банк є саме стягувачем за цим процесуальним документом. Крім того, Банк не є стягувачем у розумінні вимог статті 8 названого Закону, а, отже, й не наділений правом звернення із заявою про поновлення строку пред'явлення до виконання.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника із скасуванням апеляційним господарським судом ухвали місцевого господарського суду про поновлення Банку строку на пред'явлення до виконання ухвали того ж місцевого господарського суду від 27.02.2012 у даній справі.

Згідно із статтею 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями і підтверджується матеріалами справи, згадана ухвала від 27.02.2012:

- була винесена про скасування заходів до забезпечення позову в цій же справі;

- була надіслана Банком до відділу ДВС 25.01.2013.

Обидві попередні судові інстанції у прийнятті даних судових рішень виходили з того, що відповідне поштове відправлення, "за висновком заявника", не було отримане відділом ДВС.

Проте зазначене твердження засноване, по суті, лише на припущенні (як скаржника, так і судових інстанцій), але будь-яке судове рішення має ґрунтуватися лише на достовірно встановлених обставинах, а не на припущеннях.

Названі судові інстанції не дослідили належним чином обставини, пов'язані з фактичним одержанням (або неодержанням) відділом ДВС ухвали господарського суду міста Києва від 27.02.2012 про скасування заходів до забезпечення позову та із здійсненням (або нездійсненням) названим відділом заходів щодо зняття арешту з нерухомого майна (Будинку). Тим часом відповідні обставини мали істотне значення для розгляду заяви Банку, з приводу якої здійснюється касаційне провадження, оскільки в разі одержання відділом ДВС згаданої ухвали від 27.02.2012 та нездійснення ним названих заходів бездіяльність цього відділу підлягала б оскарженню заінтересованою особою у порядку статті 1212 ГПК України, тоді як питання щодо "поновлення строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання" взагалі відпадало б.

Не з'ясувавши згаданих обставин, обидві попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні підстави й для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями інших норм процесуального права, а також норм матеріального права, в тому числі Закону України "Про виконавче провадження".

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, ухвала місцевого господарського суду від 23.12.2014 та постанова апеляційного господарського суду від 21.04.2015 з даної справи відповідно до пункту 3 статті 1119 і частини другої статті 11110 ГПК України підлягають скасуванню з передачею справи у частині, що стосується зазначених судових рішень, на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам учасникам судового процесу належну правову оцінку і вирішити заяву Банку відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання стосовно розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 23.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 зі справи № 57/343

скасувати.

Справу у частині, що стосується зазначених ухвали і постанови, передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Львов

Суддя В. Харченко